https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181871

Ключові слова: комунікація в лікувальному процесі, психологічні особливості хворих

Реферат. Особливості спілкування лікаря з особливими групами хворих і в конфліктних ситуаціях. Усенко Л.В., Кріштафор А.А., Тютюнник А.Г., Петрашенок Є.В., Оленюк Д.В., Мачужак Г.А., Скулінець О.В. У статті звертається увага на важливий компонент лікувального процесу, якому треба приділяти особливу увагу при підготовці молодого лікаря — комунікацію між лікарем та хворим і його родичами; вказуються особливості сучасного хворого; наводяться дані щодо функцій, типів, систем і моделей спілкування; роз­глядаються особливості спілкування з «тяжкими» пацієнтами, а також причини конфліктних ситуацій та деякі способи їх усунення. Відмітні риси сучасного хворого: схильність до контролю за станом власного здоров'я при одночасному безвідповідальному ставленні до нього; при виявленні захворювання шукає в себе найгірше; погіршення морального обличчя на тлі падіння моралі суспільства, що відбивається на культурі поведінки хворого, робить його більш агресивним; сучасний хворий більш поблажливий до себе при надзвичайно вимогливому ставленні до лікаря. Виділяють декілька взаємопов'язаних функцій спілкування: інформаційну, інтерактивну, перцептивну, емотивну (афективно-комунікативну). Розрізняють рівні спілкування: соціально-рольовий (ритуальний); діловий; інтимно-особистісний. Виділяють три типи спілкування: імперативне; мані­пулятивне; діалогічне (засноване на рівноправності партнерів). У процесі спілкування лікаря з хворими залежно від обставин може бути використано дві системи спілкування: вербальна і невербальна. У взаємо­відносинах «лікар-пацієнт» Р. Вітч виділяє 4 моделі: патерналістську, технократичну, колегіальну і контрактну. Кож­ному хворому потрібен індивідуальний підхід, індивідуальні форми спілкування та заходи лікарського психо­терапевтичного впливу, особливо в спілкуванні лікаря з так званими тяжкими хворими, а також при ризику розвитку конфліктних ситуацій. Причини конфліктних ситуацій: недостатньо уважне ставлення до хворого; характерологічні особливості лікаря і хворого; витік недостовірної інформації про стан здоров'я хворого з боку молодшого й середнього медичного персоналу; відсутність інформаційної згоди хворого на лікування; від­сутність узгодженості дій лікарів різних спеціальностей; дефекти ведення медичної документації; професійна некомпетентність.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181872

Ключові слова: остеоартроз, гіпотиреоз, L-тироксин, диклофенак натрію, хондроїтину сульфат, біофармацевтична взаємодія

Реферат. Биофармацевтический анализ взаимодействия l-тироксина, диклофенака натрия и хондроитина сульфата как компонентов фармакотерапии проявлений остеоартроза в результате гипотиреоза. Носивец Д.С. В статье рассмотрен вопрос биофармацевтического взаимодействия L-тиро­ксина, диклофенака натрия и хондроитина сульфата как компонентов фармакотерапии проявлений остеоартроза при сопутствующем гипотиреозе. Известно, что функциональная недостаточность щито­видной железы негативно сказывается на всех видах обмена веществ и в частности на состоянии костно-хрящевой ткани, приводя к развитию остеоартроза. Существующие фармакотерапевтические подходы медикаментозного лечения данной коморбидной патологии требуют назначения базовой заместительной гормональной терапии, для коррекции недостаточности щитовидной железы, и нестероидных противовоспалительных средств (НПВС), как препаратов симптоматического лечения остеоартроза. Однако на сегодняшний день не освещены вопросы биофарма­цевтического взаимодействия L-тироксина и диклофенака натрия, а также недостаточно изучена профи­лактика остеоартроза на фоне гипотиреоза при помощи хондроитина сульфата и его взаимодействие с компонентами фармакотерапии. На основании проведенного исследования установлено, что, исходя из теоретического анализа физико-химических и химических свойств данных лекарственных средств, предполагаются преимущественно обратимые кислотно-щелочные взаимодействия. Вероятность сильных и необратимых физико-химических реакций очень низка, и физические смеси данных лекарственных препаратов не подвергаются негативным взаимодействиям, которые могут привести к глубоким деструктивным изменениям со стороны лекарственных форм. Поскольку L-тироксин, диклофенак натрия и хондроитина сульфат абсорбируются преимущественно путем простой диффузии, имеют различные механизмы транспорта через биологические мембраны, имеют разную степень связывания с белками плазмы крови и различные ферментные системы, вовлеченные в их метаболизм и экскреции, исключаются фармако­кине­тические взаимодействия между ними. На уровне фармакологического взаимодействия ожидается соче­танное и однонаправленное воздействие комбинации активных веществ L-тироксина, диклофенака натрия и хондроитина сульфата, в частности, при дегенеративно-дистрофических нарушениях вследствие функ­циональной недостаточности щитовидной железы, для восстановления структуры хрящевой ткани и для комплексного этиотропного и симптоматического лечения остеоартроза и связанных с ним состояний.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181874

Ключові слова: серцево-судинний ризик, хронічна хвороба нирок, артеріальна гіпертензія

Реферат. Серцево-судинний та нефрологічний ризик у пацієнтів з хронічною хворобою нирок в амбулаторній практиці. Курята О., Семенов В. Пацієнти з хронічною хворобою нирок (ХХН) мають вищу, ніж у загальній популяції, загальну та серцево-судинну смертність. Артеріальна гіпертензія (АГ) є потужним фактором ризику, що піддається модифікації, та зустрічається в переважної більшості пацієнтів з ХХН. АГ є однією з основних причин термінальної ХХН. Наявні інструменти для оцінки ризику прогресії ХХН не враховують АГ. Мета – дослідити асоціацію між кардіоваскулярними та нефрологічними факторами ризику в пацієнтів з ХХН в амбулаторній практиці. Дослідження було проведене в Центрі надання нефрологічної допомоги в КЗ “Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова”, Дніпро, Україна. 278 пацієнтів (114 чоловіків і 164 жінки, віком 41 [31;61] рік) з ХХН (стадії 1-3), що лікувалися амбулаторно, але потребували перегляду діагнозу або лікування в умовах стаціонару, були включені в дослідження. Діагностика та лікування ХХН у всіх пацієнтів проводилася згідно з локальними та Європейськими протоколами. Серед пацієнтів у дослідженні переважали жінки, але гендерний розподіл у групах за ризиком прогресії ХХН не змінювався. Зростання ризику прогресування ХХН супроводжувалося збільшенням частки пацієнтів з цукровим діабетом, гіпертрофією лівого шлуночка та АГ. Ризик прогресування ХХН корелював з віком, систолічним та діастолічним артеріальним тиском, швидкістю зсідання еритроцитів, загальним холестерином, швидкістю клубочкової фільтрації, добовою протеїнурією, тривалістю АГ та індексом маси тіла. Зростання серцево-судинного ризику супроводжувалося збільшенням частки пацієнтів з високи ризиком прогресії ХХН. Збільшення ризику прогресії ХХН асоціюється зі зростанням поширеності факторів ризику серцево-судинних ускладнень. АГ та показники артеріального тиску повинні враховуватися при оцінці ризику прогресії ХХН.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181875

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, артеріальний тиск, судинна жорсткість, судинне старіння, швидкість розповсюдження пульсової хвилі, центральний аортальний тиск, ампліфікаційний тиск, індекс маси тіла

Реферат. Вплив віку та індексу маси тіла на пружньо-еластичні властивості артеріальної стінки і гіпертрофію лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ стадії. Колесник Т.В., Надюк А.В., Косова Г.А. За результатами чисельних досліджень було встановлено і запропоновано референтні норма­тивні значення для центрального артеріального тиску та його ампліфікації в пацієнтів з різним серцево- судинним ризиком. Проте можливість їх практичного застосування в пацієнтів різних вікових груп повністю не вивчена. Було обстежено 132 пацієнти з неускладненою есенціальною артеріальною гіпертензією, що не отримували антигіпертензивну терапію (23 жінки та 109 чоловіків), яких було розподілено на 3 групи залежно від віку (ВООЗ, 2012): I група включала 47 пацієнтів молодого віку, II група - 50 пацієнтів середнього віку та III група – 35 пацієнтів літнього віку. Вимірювання центрального систолічного артеріального тиску (цСАТ), ампліфікаційного САТ, швидкість розповсюдження пульсової хвилі (ШРПХ) проводили за допомогою артеріографа Tensioclinic (Tensiomed, Hungary). Ураження органів-мішеней включало гіпертрофію лівого шлуночка (ГЛШ), яку визначали за ехокардіографічним індексом маси міокарда лівого шлуночка, скоригованим до поверхні тіла (г/м²) або зросту (ГЛШ^2,7) і ШРПХ в аорті >10 м/с. Встановлено, що використання персоналізованого підходу при обстеженні хворих на артеріальну гіпертензію дозволяє підвищити ефективність діагностики зумовлених гіпертензією субклінічних уражень органів. Таким чином, для виявлення ураження судинної стінки у хворих молодого віку з артеріальною гіпертензією і надмірною масою тіла та ожирінням слід використовувати референтні значення ШРПХ і цСАТ відповідно до вікової норми. Саме в цій групі пацієнтів виявлено найбільш несприятливий вплив судинної жорсткості та індексу маси тіла (ІМТ) на формування гіпертрофії лівого шлуночка. Разом з тим в осіб похилого віку необхідно використовувати референтні значення цСАТ залежно від ступеня артеріальної гіпертензії.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181876

Ключові слова: кортизол, глікемія, кетамін, декскетопрофен, післяопераційний біль

Реферат. Влияние компонентов анестезии на динамику маркеров стресса при лапароскопических операциях в гинекологии. Халимончик В.В., Клигуненко Е.Н. Хирургическая травма вызывает стрессовую реакцию в организме и представляет собой сложный каскад нейроэндокринных, метаболических, коагу­ляционных, воспалительных и иммунных реакций. Цель исследования: оценить влияние комбинированного интраоперационного применения кетамина в cубнаркотических дозах и декскетопрофена на интенсивность болевого синдрома и динамику стрессового ответа при проведении лапароскопических оперативных вмеша­тельств в гинекологии. Обследовано 45 пациенток гинекологического профиля, которым проводились плановые лапароскопические оперативные вмешательства в условиях тотальной внутривенной анестезии (ТВА) с искусственной вентиляцией легких с использованием пропофола и фентанила. В зависимости от схемы интра­операционного обезболивания пациентки были разделены на две группы, сопоставимые по возрасту, антропометрическим данным, функциональному состоянию, продолжительности анестезии и оперативного вмешательства. Пациенткам I группы (n=25) проводилась стандартная ТВА; II группы (n=20) – ТВА с добавлением субнаркотических доз кетамина (до 0,5 мг/кг) и однократным введением декскетопрофена (50 мг) за 30 минут до окончания операции. Уровень кортизола и глюкозы крови определяли до индукции в анестезию, после окончания основного этапа операции, через 2 и 24 часа после операции. Интенсивность послеопе­рационного болевого синдрома оценивали по визуальной аналоговой шкале через 2 и 24 часа после операции. Интенсивность послеоперационной боли, концентрация кортизола в крови были ниже (р<0,05) через 2 часа после операции при комбинированном интраоперационном применении кетамина в субнаркотических дозах и декскетопрофена. Различий в уровне глюкозы между группами на этапах исследования не выявлено. Ком­бинированное интраоперационное применение субнаркотических доз кетамина и декскетопрофена в конце операции обеспечивает стресс-протективный эффект, что подтверждается быстрой нормализацией уровня кортизола в сыворотке крови, стабильным уровнем гликемии после операции и проявляется низким уровнем послеоперационного болевого синдрома.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181877

Ключові слова: цілеспрямований режим, рестриктивний режим, інфузійна терапія, водний баланс, гостра абдомінальна патологія, високий хірургічний ризик

Реферат. Оцінка рідинного балансу при різних режимах інфузійної терапії у хворих високого хірургічного ризику з гострою абдомінальною патологією. Кравець О.В. Рідинні порушення завжди супроводжують гостру патологію органів черевної порожнини. З метою проведення порівняльного аналізу ефективності цілеспрямованого та рестриктивного режимів інфузійної терапії при поповненні об'ємного виснаження у хворих високого хірургічного ризику з гострою абдомінальною патологією вивчалися показники 80 пацієнтів, прооперованих ургентно в обсязі лапаратомія. Хворі розподілені на дві групи. У першій групі (n=40) проводилася цілеспрямована інфузійна терапія, у другій (n=40) – рестриктивна. Реографічним методом досліджувались показники водних секторів організму, розрахунково визначалися добовий і кумулятивний водні баланси, відсоток надлишкової рідини. У пацієнтів першої групи було встановлено збільшення об’єму плазми на 11% (p<0.05), перевищення норми на 14% (p<0.05) об’єму інтерстицію та на 7% (p<0.05) об’єму позаклі­тинної рідини в 1 та 2-у добу. З 3-ї по 7-у добу відзначалося скорочення об’єму позаклітинної рідини до 91,5% (p<0.05) норми. Відновлення всіх досліджуваних показників визначалось на 10-ту добу, коли відсоток над­лишкової рідини досягав 9,6%. У пацієнтів другої групи встановлено відновлення об’єму  плазми до норми при зниженому на 10% (p<0.05) – 12% (p<0.05) від норми об’єму інтерстицію відповідно 1 і 2-ї доби. З 3-ї доби післяопераційного періоду відзначалося достовірне відновлення до норми всіх досліджуваних показників, що збігалося з «нульовими» значеннями добового водного балансу в безпечних межах відсотка надлишкової рідини, що досягав 6,1% у 10-у добу. Таким чином, цілеспрямований режим інфузійної терапії дозволяє провести корекцію об'ємного виснаження в пацієнтів високого хірургічного ризику з гострою абдомінальною патологією шляхом підвищення внутрішньосудинного об'єму до надлишкового та збільшення об’єму інтерстицію в 1 й 2-у добу, розвитку об'ємного виснаження легкого ступеня тяжкості з 3-ї по 5-у добу, підтримання відсотка надлишкової рідини в безпечних межах. Рестриктивний режим інфузійної терапії нормалізує рідинний баланс водних секторів за рахунок відновлення об'єму плазми через 6 годин лікування і підтримки його в межах норми весь післяопераційний період, запобігання розвитку інтерстиціального набряку, забезпечення «нульового» добового водного балансу та обмеження післяопераційного зростання відсотка надлишкової рідини.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181878

Ключові слова: неалкогольний стеатогепатит, ожиріння, ліпіди, фосфоліпіди, урсодезоксихолієва кислота, аргініну глутамат

Реферат. Возможности коррекции липидно-фосфолипидных нарушений у пациентов с неалкогольным стеатогепатитом на фоне ожирения и патологии билиарного тракта. Филиппова А.Ю. Большое значение в патогенезе и лечении неалкогольного стеатогепатита (НАСГ) уделяется нарушениям липидно-фосфоли­пидных фракций, которые имеют непосредственное отношение к процессам функционирования гепатоцитов. Цель исследования – оценить влияние различных схем комплексного лечения на показатели липидно-фосфолипидных фракций у пациентов с НАСГ в сочетании с ожирением (ОЖ) и патологией билиарного тракта (БТ) по данным 6-месячного динамического наблюдения. Обследовано 52 пациента с НАСГ в сочетании с ОЖ и патологией БТ. Контрольная группа состояла из 20 практически здоровых лиц. Исследовано влияние комплексного лечения (профилактических и лечебных мероприятий) на показатели липидно-фосфо­липидных фракций у больных с НАСГ в сочетании с ожирением и патологией билиарного тракта. Выявлены изменения показателей липидного-фосфолипидных фракций сыворотки крови до начала лечения во всех группах наблюдения, которые сопровождались снижением содержания фосфолипидов (ФЛ), фосфатидилхолина и сфингомиелина и значительным ростом лизоформ ФЛ – лизофосфатидилхолина  и фосфатидилэтаноламина, триглицеридов, эфиров холестерола (от p<0,05 до p<0,001). Комбинированная терапия с включением в стандартное лечение препаратов урсодезоксихолиевой кислоты и аргинина глутамата при коморбидном течении НАСГ может рассматриваться как перспективное направление в лечении этой категории пациентов, которое позволяет улучшить показатели липидно-фосфолипидных фракций и стабилизировать мембрану гепатоцитов (от p<0,05 до p<0,001).

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181879

Ключові слова: тютюновий дим, діти, щитоподібна залоза, бронхіальна гіперчутливість

Реферат. Чутливість бронхіальних рецепторів під впливом тютюнового диму в умовах різної активності щитоподібної залози в дітей. Башкірова Н.С., Височина І.Л. Остаточно не визначена роль вихідних порушень гормонального профілю системи «гіпофіз - щитоподібна залоза» у виникненні бронхоспазму у відповідь на екзогенні стимули. Метою нашого дослідження було вивчення характеру і вираженості взаємозв'язку між бронхіальною гіперчутливістю в дітей, які зазнають впливу куріння, і функціональною активністю щитоподібної залози. У дослідженні взяли участь 74 дитини у віці від 10 до 17 років. Серед обстежених дітей було 16 дітей, які не зазнавали впливу тютюнового диму, 50 дітей були пасивними курцями, і 8 обстежених дітей активно курили. Для дослідження рівня бронхіальної чутливості проводилися інгаляційні бронхопровокаційні тести з неспецифічним подразником – бронхоконстрикторами з ацетилхоліном. Функціо­нальний стан щитоподібної залози оцінювали за рівнем у сироватці крові тиреотропного гормона (ТТГ), тироксину (Т4) і трийодтироніну (Т3). Для більшості обстежених дітей типовими були показники гормонів щитоподібної залози, які не відрізняються від нормативних показників для здорових дітей. Аналіз результатів інгаляційного бронхопровокаційного тесту з ацетилхоліном показав, що стан неспецифічної бронхіальної гіперчутливості мав місце в 2 активних курців, в одного пасивного курця і в одного, який не палить (χ2=15,4> χ201=9,21 або р<0,01) у групі дітей з еутиреоїдним станом.  У дітей з гіпотиреоїдизмом під впливом тютюнового диму змін у функціональному стані чутливих рецепторів бронхів не відбувається. Серед 2 дітей, які мали підвищену активність щитоподібної залози (гіпертиреоїдизм), одна дитина з групи курців мала підвищену бронхіальну чутливість за результатами тесту з ацетилхоліном (р>0,05). Згідно з нашими даними, зміни у функціональному стані чутливих рецепторів бронхів (холінорецепторов) у дітей, які зазнають впливу тютюнового диму, активно або пасивно, не залежать від функціонального стану щитоподібної залози (Рχ2>0,05).

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181881

Ключові слова: гнійно-септичні ускладнення, інтракраніальні ускладнення, черепно-мозкові поранення, бойові вогнепальні поранення, фактори прогнозу, антибактеріальна терапія, летальність, результати

Реферат. Прогностичні фактори розвитку внутрішньочерепних гнійно-септичних ускладнень бойових вогнепальних проникаючих поранень черепа і головного мозку. Сірко А.Г., Дзяк Л.А., Пилипенко Г.С., Йовенко І.О., Скрипник О.О. Мета – провести аналіз структури внутрішньочерепних гнійно-септичних ускладнень (ВГСУ); визначити фактори, що впливають на розвиток гнійно-септичних ускладнень у пацієнтів з бойовими вогнепальними проникаючими пораненнями черепа і головного мозку; визначити вплив внутріш­ньочерепних ГСУ на результати лікування пацієнтів. Проведено проспективний аналіз результатів обсте­ження та лікування 121 пораненого. Всі постраждалі мали вогнепальні проникаючі поранення черепа і головного мозку, отримані в бойових умовах у ході локального збройного конфлікту на сході України. Оцінка результату лікування включала аналіз летальності через 1 міс. (вижив / помер) і дихотомічну оцінку за шкалою виходів Глазго (ШВГ) через 12 міс. (сприятливий / несприятливий результат). У дослідження включено 121 поранений чоловік у віці від 18 до 56 років (у середньому – 34,1±9,1 року). Внутрішньочерепні гнійно-септичні ускладнення (ВГСУ) діагностовано в 14 (11,6%) поранених з вогнепальними проникаючими черепно-мозковими пораненнями. Статистично значуще корелювали з ризиком розвитку внутрішньочерепних гнійно-септичних ускладнень такі прогностичні фактори: наявність рани та ліквореї при надходженні (р = 0,043), наявність внутрішньошлуночкового крововиливу (р = 0,007), залишені кісткові фрагменти в рані (р=0,0152) і тривалість припливно-відливного дренування рани більше 3-х діб (р=0,0123). Летальність серед пацієнтів з внутрішньочерепними ГСУ становила 50%, а сприятливий результат за ШВГ через рік мали тільки 14,3% поранених з внутрішньочерепними ГСУ. Наявність внутрішньочерепних ГСУ статистично значущо була пов'язана з летальністю пацієнтів (р=0,0091) і оцінкою за ШВГ через рік (р=0,0001).

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181882

Ключові слова: атопічні захворювання, діти, генотипи, асоціації, орсомукоїд-1-подібнй білок 3

Реферат. Асоціації генотипових варіантів однонуклеотидного поліморфізму гена орсомукоїд-1-подібного білка 3 типу та атопічних захворювань дітей. Дитятковський В.О., Абатуров О.Є., Науменко Н.В., Пінаєва Н.Л., Аліфіренко О.О. У статті наведені дані вперше проведеного в Україні власного дослідження асоціацій однонуклеотидного поліморфізму (SNP) rs7216389 гена орсомукоїд-1-подібного білка 3 (ORMDL3) з атопічними захворюваннями в дітей. Мета: визначити клінічне значення SNP rs7216389 гена ORMDL3 в розвитку атопічних захворювань у дітей. Нами обстежено 153 дитини віком від 3 до 18 років. Основну групу представили 119 дітей з клінічними проявами атопічних захворювань та підвищеним рівнем загального сиро­ваткового імуноглобуліну Е, підтвердженим методом імунофлюоресцетного аналізу. Групу порівняння склали 34 дитини з необтяженим індивідуальним чи сімейним алергологічним анамнезом, у яких була визначена від­сутність будь-яких клінічних синдромів та симптомів атопічних захворювань. Усім дітям проведено гено­типування гена ORMDL3 методом полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі з рестриктивним фрагментом довжини поліморфізму. Генотип Т/Т SNP rs7216389 гена ORMDL3 достовірно переважає серед дітей з атопічними захворюваннями та асоційований з підвищеним ризиком захворюваності на сезонний алергічний ринокон’юктивіт у 4,11 раза (95% ДІ 1.55;16.61), цілорічний алергічний риніт у 5,07 раза (95% ДІ 1.22; 13.90) та бронхіальну астму в 10,31 раза (95% ДІ 2.50; 42.62). Діти з генотипом T/T SNP rs7216389 гена ORMDL3  є групою підвищеного ризику розвитку атопічних захворювань.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181884

Ключові слова: хронічний бронхіт, тютюнопаління, підлітки

Реферат. Особенности клинического течения и молекулярно-генетические факторы риска развития хронического бронхита у подростков-курильщиков. Ильченко С.И., Фиалковская А.А. Хронический бронхит (ХБ) остается одной из наиболее актуальных проблем детской пульмонологии. Это обусловлено высокой распространенностью данного заболевания и возможной трансформацией в хроническое обструк­тивное заболевание легких (ХОЗЛ) взрослых. На сегодняшний день существует большое количество экзо- и эндогенных факторов риска развития ХБ у детей и подростков. Однако недостаточно изученным является влияние табакокурения на развитие и клиническое течение ХБ в подростковом возрасте, а также моле­кулярно-генетические основы его формирования. Цель работы – исследовать особенности клинического течения и молекулярно-генетические факторы риска развития ХБ у подростков, которые курят. Проведено комплексное обследование 107 подростков. Все пациенты были разделены на три группы. В группу 1 вошли 40 подростков-курильщиков с ХБ, в группу 2 – 30 подростков с ХБ, которые никогда не курили, и группу сравнения составили 37 условно здоровых подростков-курильщиков. Исследование включало детальный сбор анамнеза, объективное обследование подростков и молекулярно-генетическое исследование. Для статистической обработки полученных результатов использовалась программа «Statistica 6.1». Результаты проведенного исследования показали, что табакокурение приводит к развитию ХБ уже в подростковом возрасте и влияет на его течение, увеличивая частоту и продолжительность обострений. Выявлена ассоциация генотипа 2G/2G гена MMP-1 (rs1799750) с риском развития ХБ у подростков-курильщиков. В то же время установлено, что наличие генотипа TT гена CYP1A1 (Т3801С) может рассматриваться как возможный фактор устойчивости к развитию ХБ у лиц, которые курят. Полученные данные в ходе проведенных исследований помогут раз­работать меры первичной профилактики и индивидуальные подходы к реабилитации подростков-курильщиков с ХБ, что позволит предупредить развитие ХОЗЛ в будущем.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181886

Ключові слова: міастенія, тип лікування, симптоматичне лікування, базове лікування, імуномодулююче лікування, виживаність, ефективність лікування

Реферат. Оцінка лікувальних підходів при міастенії. Кальбус О.І., Шастун Н.П., Макаров С.О., Букреєва Ю.В., Соміло О.В. Міастенія – відносно рідке автоімунне захворювання з невизначеною етіологією, що характеризується ураженням нервово-м’язових синапсів. На цей час виділяють такі основні напрямки лікування міастенії: симптоматичне лікування - антихолінестеразні препарати (АХЕП); імуномодулююче лікування («базове» лікування) – глюкокортикоїди, цитостатики, моноклональні антитіла; хірургічне лікування – тимектомія; короткострокове лікування – плазмаферез, імуноглобулін внутрішньовенно. Оцінка ефективності лікувальних підходів при міастенії в Україні до цього часу залишається недостатньою. Метою цієї роботи був аналіз лікувальних підходів у хворих на міастенію залежно від клінічної форми та тяжкості захворювання. З 2014 по 2017 рік було обстежено 182 хворих на міастенію, з них 147 (80,8%) пацієнтів з генералізованою формою захворювання, 35 (19,2%) – з очною. Клініко-неврологічне обстеження включало збір скарг, анамнезу захворювання та життя, неврологічне обстеження. Усім хворим визначали рівень антитіл до рецепторів ацетилхоліну (AchR) та м’язово-специфічної тирозин-кінази (MuSK) методом імуноферментного аналізу (ELISA), в т.ч.кількісно, а також визначали наявність антитіл до титину та SOX1 методом непрямої імунофлюоресценції. Із загальної вибірки менше третини (28,0%) обстежених пацієнтів приймали базове лікування, серед них жоден пацієнт з очною формою захворювання та лише 34,7% - з генералізованою (р<0,001). Базове лікування більшою мірою було представлене серед хворих з ІІ класом міастенії (51,9%), що статистично значуще перевищувало (р<0,001) частку таких хворих у ІІІ та  IV класах (26,6% та 22,6% відповідно). Структура лікування у хворих ІІІ-го та IV-го класів статистично значуще не відрізнялася (р=0,658) і переважаючим типом лікування була симптоматична терапія. Прийом базової терапії знижує шанси тяжкого перебігу міастенії (QMG від 17 балів та вище) – ВШ=0,52 (95,0% ДІ 0,14-0,90), р=0,032; летальних випадків захворювання – ВШ=0,36 (95,0% ДІ 0,02-0,70), р=0,049. При використанні базової терапії виживаність пацієнтів становить у середньому 42,0 роки (95% ДІ 42,0-42,7), що суттєво вище (p=0,021) порівняно з пацієнтами з використанням виключно симптоматичного лікування – 33,0 роки (95% ДІ 30,9-36,7). Імуномодулююче лікування було призначено лише 28% хворих із загальної вибірки, жодному пацієнту з очною фомою міастенії та 34,7% хворих з генералізованою міастенією. Призначення імуномодулюючого лікування знижує відносні шанси тяжкого перебігу міастенії (ВШ=0,52 (95,0% ДІ 0,14-0,90), р=0,032. Призначення імуномодулюючого лікування знижує шанси летальних випадків захворювання (ВШ=0,36 (95,0% ДІ 0,02-0,70), р=0,049). При використанні імуномодулюючої терапії виживаність пацієнтів значно підвищується та становить у середньому 42,0 роки (95% ДІ 42,0-42,7), що суттєво вище  порівняно з групою пацієнтів, які отримували виключно симптоматичне лікування – 33,0 роки (95% ДІ 30,9-36,7), p=0,021.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181888

Ключові слова: рецидив, загострення, розсіяний склероз, стать, вік, сезонні фактори

Реферат. Загострення при розсіяному склерозі. Ніколенко О.О., Шульга О.Д., Козлюк В.В., Жешко О.М., Юрко О.А., Дубінець М.І.  Точні причини суперечностей у розумінні загострень як характерного явища розсіяного склерозу (РС) і головним чином рецидивуючого-ремітуючого типу досі вважаються «sub rosa». Ми намагалися визначити зв’язок та кореляцію між сезонними динамічними факторами, хронометричними параметрами прогресування захворювання (віком, тривалістю захворювання) та частотою рецидивів, а також впливом гендерних відмінностей. Чотирирічне проспективне дослідження передбачало повну реєстрацію всіх випадків загострення РС у пацієнтів-резидентів з ремітуючим-рецидивуючим перебігом захворювання за критеріями McDonald 2010 у Волинській області України. Кожен пацієнт був оцінений за шкалою EDSS для забезпечення відповідності критеріям включення. У цьому дослідженні для подальшого аналізу за допомогою статистичних даних було залучено 128 пацієнтів (44 чоловіки та 84 жінки) з ремі­туючим-рецидивуючим перебігом захворювання. Статистичний аналіз проводили за допомогою програм SPSS 18, MedCalc та Microsoft Excel, використовуючи стандартну описову статистику, кореляційний та регресійний аналіз. Загалом зареєстровано 197 випадків рецидивів РС. Епізоди рецидивів переважали в зимово-весняний період. Модель множинної регресії, включаючи запропоновані сезонні кліматичні фактори, показала множинний коефіцієнт кореляції – 0,55 (р<0,01). Поширеність РС була більшою в жінок, разом з тим загальна частота рецидивів була схожа на частоту серед чоловіків. Було встановлено, що частота рецидивів у різних вікових групах відрізняється: частота рецидивів збільшується в жінок у віці після 50 років (середня річна частота рецидивів (ARR)=0,66), тоді як вона повільно знижується в чоловіків з віком. Тривалість захворю­вання не мала суттєвого впливу на перебіг РС у жінок, тоді як слабкий негативний зв’язок (0,24, р<0,001) був виявлений між тривалістю захворювання та частотою РС у чоловіків. Було встановлено середню негативну кореляцію (-0,37, р<0,001) між віком початку захворювання та частотою рецидиву РС у чоловіків, у той час як у жінок такого зв’язку не спостерігалось. Ми встановили, що загострення при РС спричинені багато­факторним впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Індивідуальна сезонна мінливість клімату не мала достатньої сили впливу. Комбінований ефект відповідних змін клімату відіграв значну роль. Крім того, цілком ймовірно, що взаємодії РС із зовнішніми факторами, що впливають на організм людини, можуть взаємно інтегруватися.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181889

Ключові слова: сифіліс прихований ранній, цитокіни, лікування, прогноз

Реферат. Вміст цитокінів у сироватці крові хворих на ранній прихований сифіліс у процесі лікування. Захаров С.В., Захаров В.К., Горбунцов В.В. Мета роботи - вивчити концентрацію про- і протизапальних цитокінів у пацієнтів з раннім прихованим сифілісом до і після лікування. Дослідження проводилося у 112 пацієнтів з раннім прихованим сифілісом (жінок - 60, чоловіків - 52) і 15 здорових пацієнтів групи контролю віком 18-43 роки. Застосовували серологічні методи дослідження: РЗК, ІФА, РПГА, РІФ. Методом ІФА визначали в сироватці крові (у пацієнтів з прихованим сифілісом - до і після лікування) рівні цитокінів IL-2, IL-6, IL-10, TNFα, і INFγ. Аналіз отриманих даних проводився із застосуванням пакета програм Статистика 6.0. Для виявлення зв'язків між показниками застосовували непараметричний дисперсійний аналіз Фрідмана з визначенням χ2. Концентрація IL-10 до лікування в пацієнтів з раннім прихованим сифілісом була достовірно підвищена в 3,7 раза (14,9±0,9 пг/мл порівняно з групою контролю 4,11±0,5 пг/мл). Було встановлено залежність вмісту цього цитокіну від термінів інфекції. Було встановлено, що через один рік після лікування концентрація IL-10 залишалася підвищеною в 1,8 раза. Концентрація IL-6 була підвищена в пацієнтів з прихованим раннім сифілісом у 6,5 раза і також була залежна від термінів інфекції, і навіть через 1,5-2 роки після лікування вміст IL-6 залишався підвищеним. Було також встановлено, що в пацієнтів з прихованим раннім сифілісом концентрація IL-2 була підвищена в 2,3 раза і вона не нормалізувалася в 24,5% пацієнтів навіть через два роки після лікування. У пацієнтів з прихованим раннім сифілісом концентрація TNFα була підвищена в 3,6 раза. Після проведеного лікування концентрація TNFα у них зменшувалася, але перевищувала показники контролю в 1,55 раза. При подальшому аналізі концентрації TNFα було встановлено, що при термінах захворювання до одного року через десять місяців після лікування була нормалізація концентрації цього цитокіну, а в пацієнтів з термінами захворювання більше одного року після лікування нормалізації рівня TNFα не було в 64,5% навіть через 18 місяців. Було встановлено, що концентрація INFγ у пацієнтів з раннім прихованим сифілісом до лікування була підвищена в 3,8 раза порівняно з контрольною групою. Після лікування майже в 25% пацієнтів з термінами інфекції більше одного року нормалізації INFγ не було і він був підвищеним в 1,5 рази. У пацієнтів з прихованим раннім сифілісом спостерігається значне підвищення концентрації цито­кінів TNFα і INFγ, а також дисбаланс IL-2, IL-6, IL-10. Відзначається залежність концентрації цитокінів від термінів інфікування. На підставі вивчення цитокінового статусу в пацієнтів з раннім прихованим сифілісом з термінами інфікування більше одного року можна рекомендувати застосування імуномодулюючої терапії. Підвищення концентрації таких цитокінів, як TNFα, IL-6, IL-10, після лікування може бути використано в якості прогностичних тестів серологічної резистентності.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181890

Ключові слова: вагітність, мультирезистентний туберкульоз, цукровий діабет 1-го типу

Реферат. Особливості перебігу вагітності при одночасному захворюванні на мультирезистентний туберкульоз і цукровий діабет 1-го типу (клінічний випадок). Разнатовська O.M., Федорець А.В., Шальміна M.O., Грекова T.A. Мета дослідження – доповнення літературних джерел даними про особливості перебігу вагітності при одночасному захворюванні на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) і цукровий діабет (ЦД) 1-го типу на прикладі власного спостереження. Описано клінічний випадок власного спосте­реження перебігу вагітності при одночасному захворюванні на МРТБ і ЦД 1-го типу. У представленому клінічному випадку пацієнтка 38 років, хвора на ЦД 1-го типу, захворіла на вперше діагностований МРТБ. На тлі адекватного лікування МРТБ та ЦД 1-го типу в пацієнтки загальний стан постійно коливався від задовільного до середньотяжкого з проявами інтоксикаційного синдрому та появою нефропатії, діагно­стовано ендометріоз тіла матки з періодичними кров’янистими виділеннями, визначалися відсутність клініч­но-рентгенологічної динаміки та конверсії мокротиння. Через 3 місяці інтенсивної фази антиміко­бак­теріальної терапії пацієнтка завагітніла. Враховуючи медичні показання (МРТБ, відсутність конверсії мокротиння і клінічно-рентгенологічної динаміки, ЦД 1-го типу середньої тяжкості, нефропатія) та ендо­метріоз тіла матки з кров’янистими виділеннями, пацієнтці було запропоновано зробити штучне переривання вагітності, на що вона погодилася. На тлі негативної динаміки в пацієнтки на 7-му місяці антиміко­бактеріальної терапії була діагностована розширена резистентність мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів. Особливостями перебігу вагітності при одночасному захворюванні на МРТБ і ЦД 1-го типу був несприятливий фон, спричинений цими двома захворюваннями. Наслідком цього стало штучне переривання вагітності. Рекомендаціями в цьому випадку є робота лікарів з пацієнтками, хворими одночасно на МРТБ і ЦД 1-го типу, у напрямку використання контрацепції з метою запобігання вагітності на період лікування активного МРТБ.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181892

Ключові слова: інсектицид, токсикологія, розрахункові моделі, рівняння регресії

Реферат. Гігієнічне обґрунтування розрахункових моделей прогнозування токсичності інсектицидів різних класів (перша частина). Антоненко А.М., Вавріневич О.П., Омельчук С.Т., Шпак Б.І. Ця робота є першою частиною нашого дослідження з розробки альтернативних експериментальних математичних моделей для прогнозування токсичності інсектицидів. На першому етапі будуть проведені розрахунки й запропоновані найбільш надійні моделі. На другому – буде проведено статистичний аналіз і порівняльна оцінка токсикометричних параметрів, отриманих експериментально і розрахованих за пропонованими рівняннями. Метою дослідження було наукове обґрунтування розрахункових моделей прогнозування токсичності інсектицидів різних класів. Дані про фізико-хімічні властивості та токсикометричні параметри фунгіцидів взяті з бази даних пестицидів PPDB. Для аналізу були обрані інсектициди таких хімічних класів: похідні тетрамової і тетронової кислот, бензоїлсечовини, карбамати, неонікотиноїди, піретроїди, фосфорорганічні сполуки, авермектини. Встановлено, що існує достовірний прямий кореляційний зв'язок між NO(A)EL у хронічному експерименті всіх інсектицидів, середньосмертельними дозами при пероральному надходженні (ЛД₅₀ per os) піритоїдів і неонікотиноїдів і молекулярною масою. Існує достовірний негативний кореляційний зв'язок між параметрами токсикометрії всіх інсектицидів та їх окремих груп (піритоїди, неонікотиноїди, фосфорорганічні сполуки) і температурою плавлення та коефіцієнтом розподілу октанол-вода, log P_o/w. Доведено, що запропоновані розрахункові моделі для прогнозування небезпеки інсектицидів є адекватними за критерієм Фішера, а коефіцієнти рівнянь регресії є надійними за критерієм Стьюдента.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181893

Ключові слова: глобальний тягар хвороб, втрати років здорового життя, фактори ризику, громадське здоров’я, Україна

Реферат. Система мер по улучшению здоровья населения Украины на основе анализа глобального бремени болезней и факторов его риска. Лехан В.М., Крячкова Л.В. В современном мире использование глобального бремени болезней и количественной оценки факторов, приводящих к потерям здоровой жизни, позволяет получить фундаментальные доказательства для выработки адекватной политики в сфере общественного здравоохранения. Цель исследования – обосновать систему по улучшению здоровья населения Украины на основе углубленного анализа глобального бремени болезней, травм и связанных с ними рисков для здоровья. Использованы данные Института по измерению здоровья и оценки состояния здоровья уни­верси­тета Вашингтона, сети человеческого развития Всемирного банка и отдела бремени болезней ВОЗ, собранные в течение 1990-2017 годов. Исследование проводилось с использованием библиосемантического, истори­ческого, эпидемиологического методов, метода концептуального моделирования и бенчмаркинга. Уро­вень потерь стандартизированных по возрасту лет жизни в Украине от преждевременной смерти с поправкой на инвалидность в период 1990-2017 гг. практически не изменился и составлял в 2017 г. 34 975,04 на 100 000 населения, что почти на четверть больше, чем в странах Восточной Европы, и вдвое больше по сравнению со странами Западной Европы. В структуре потерь лет здоровой жизни в Украине 3/4 приходится на неинфек­ционные заболевания, около 15 % зависит от внешних причин и менее 1/10 – от инфекционных и других заболеваний и состояний. Определены доли бремени болезней, связанные с конкретными факторами риска и заболеваниями, относящимися к соответствующему фактору. Разработанная на основе полученных факти­ческих данных система мер ориентирована на достижение целей по уменьшению глобального бремени болезней и влияющих на него факторов риска, базируется на межсекторальном подходе и сочетает попу­ляционные и ориентированные на конкретные категории риска стратегии. Субъектами системы определены парламент, центральное и местные правительства / общины, частные кампании, средства мас­совой информации, структуры общественного здравоохранения и первичной медико-санитарной помощи.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181895

Ключові слова: стоматологічний медичний центр, організація роботи, соціологічне опитування лікарів-стоматологів

Реферат. Проблемы и пути совершенствования организации работы университетского стоматологического центра по материалам социологического опроса врачей. Чопчик В.Д. Целью данной работы было провести анализ состояния, проблем и путей совершенствования организации работы Стоматологического меди­цинского центра (СМЦ) Национального медицинского университета имени А.А. Богомольца по материалам социологического опроса врачей-стоматологов. По специально разработанной анкете проведен социоло­гический опрос 101 врача-стоматолога, работающего в СМЦ. Установлено, что, по мнению опрошенных врачей-стоматологов, основными направлениями совершенствования организации работы СМЦ, являются: внедрение механизмов экономической мотивации персонала (71,3±4,5%); современных стоматологических технологий (82,20±3,8%); оснащение центра современным лечебно-диагностическим оборудованием (88,1±3,2%); повышение качества последипломной подготовки врачей-стоматологов (96,0±1,9%); внедрение системы мониторинга качества медицинской помощи (58,4±4,9%); повышение эффективности и качества стоматоло­гических услуг через программные инициативы отделений СМЦ (52,5 ± 5,0%); увеличение хозяйственной и юридической самостоятельности стоматологического центра (76,2±4,2%); организационной, академической и финансовой автономности центра (88,1±3,2%); внедрение механизмов государственно-частного парт­нерства в СМЦ (75,2±4,3%). Проведенное социологическое исследование позволило установить, что основные параметры организации и управления СМЦ не соответствуют экономическим реалиям времени и требуют модернизации, а также определить основные направления развития СМЦ.

https://doi.org/10.26641/2307-0404.2019.3.181896